Інна Совсун: «Держзамовлення отримуватимуть університети, які приваблять найсильніших абітурієнтів»

Інтерв’ю Першого заступника Міністра освіти і науки Інни Совсун газеті «Урядовий кур’єр» № 205, 5.11.2014 р.

«Це в мене мало документів на столі. Під час вступної кампанії стоси були вдвічі більшими. Переважно звернення від абітурієнтів Донбасу, кримчан. Не сотні навіть — тисячі. Все вирішувалося в індивідуальному порядку, було дуже напружено», — такими словами зустріла кореспондента «УК» перший заступник міністра освіти і науки Інна СОВСУН. На розв’язання цих питань, каже вона, пішла більша частина часу, сил та емоцій під час цьогорічної вступної кампанії. Наша розмова стосувалася її підсумків та нововведень, що чекають абітурієнтів наступного року. І, звичайно, ситуації, в якій опинилися університети Донбасу.

— Інно Романівно, найтяжчими в цій вступній кампанії були, зрозуміло, проблеми, спричинені подіями в Криму та на Донбасі. Інша частина — питання системного характеру, що впливають на порядок вступу загалом. Почнімо з них.

— Цього року, наприклад, вперше постала проблема перевступу до вишів. Зумовлена вона була подвійним трактуванням, закладеним у попередньому законі про вищу освіту, де було написано так: людина має право здобувати вищу освіту, якщо вона робить це вперше. Але що таке «вперше»? Раніше не було технічної можливості з’ясувати, вчиться десь людина чи ні, але цього року, коли на повну потужність працювала Єдина державна електронна база з питань освіти, перевірити це стало просто. Тому було багато зауважень до правоохоронних органів щодо тих студентів, яких вдруге зараховують на перший курс.

Переді мною постала дилема: з одного боку, це юридично чинне трактування, з другого — я особисто впевнена, що коли людина вступила, провчилася й зрозуміла, що це не її, то державі справді вигідніше, щоб студент перевступив і вивчився за тим фахом, до якого має хист і за яким потім отримає роботу.

У новому законі це подвійне трактування фактично збереглося. Тому нині думаємо над варіантами. Наприклад, якщо людина провчилася місяць і зрозуміла, що це не її, то університет обраховує суму, яку витратили на цього студента, він її відшкодовує, і вважається, що студент не вчився за кошти держбюджету й може вступати знову.

— Ще складніша проблема — розподіл держзамовлення, що, як відомо, в попередні роки було за принципом «цьому дам, а тому не дам».

— Ми доклали зусиль, щоб більше місць надати сильним університетам. Але об’єктивно порівняти університети, коли постанову про держзамовлення нам, правду кажучи, давали за два дні до початку вступної кампанії, важко. Для того, щоб це було достовірно, потрібно більше часу й зокрема зведена база даних всіх університетів, спеціальностей, рівня підготовки, якісної оцінки тощо. Цієї інформації немає.

Загалом брак високоякісної статистики — велика проблема. Над цим ми активно працювали останнім часом, і недавно нарешті вдалося погодити з Мінфіном створення Інституту освітньої аналітики, який зокрема збиратиме й порівнюватиме різні статистичні дані. Інститут створюватимуть на базі нинішнього Інституту інноваційних технологій та змісту освіти, який формально займається, серед іншого, збиранням статистики. Без збільшення бюджетного фінансування, просто реорганізувавши роботу неефективної установи на нових засадах, ми очікуємо, що нам вдасться отримати достовірну статистику, яка стане основою для прийняття якісно нових рішень.

Важливо, щоб в управлінні новим автономним вишем брали участь і викладачі, й студенти.

Проте головні зміни наступного року в питанні розподілу державного замовлення пов'язані з новим законом про вищу освіту: 2015 року 20% місць розподілятимуть залежно від того, який виш оберуть найсильніші абітурієнти. А 2016 року всі 100% місць відійдуть до тих університетів, які приваблять найсильніших вступників.

— Є ризик, що в такому разі дрібні університети можуть зовсім нічого не отримати.

— Так. Якщо в маленький університет прийде мало студентів, утримувати його буде нерентабельно. Як варіант: якщо у виші не формується академічна група, студентів відправляють до більших ВНЗ. Не казатиму, що є однозначне рішення, але ми принаймні сформулювали перелік загроз.

— Недавно затвердили нові Умови вступу до вишів. Які новації чекають абітурієнтів?

— Одна з важливих — Український центр оцінювання якості освіти виступив з ініціативою прибрати мінімальний прохідний бал. Поріг 124 бали випадковий. Оскільки система рейтингова, кількість балів залежить від контингенту, який складає той чи той тест. Наступного року буде встановлено мінімальний прохідний поріг у вигляді «сирих» балів за тест, а не рейтингової оцінки. Наприклад, абітурієнт складає тест із математики, де максимальна кількість «сирих» балів — 50. Потім отримані бали переводять у рейтингову шкалу. Для того, щоб абітурієнт склав тест, треба буде, наприклад, набрати мінімум 10 балів. Тих, хто отримав менше, не враховують у подальшому рейтингуванні. Решта отримують сертифікат ЗНО і мають право брати участь у вступному конкурсі.

Крім того, університети самі визначатимуть перелік сертифікатів під час вступу на той чи той фах. До грудня вони повинні визначитися, які саме сертифікати вимагатимуть.

З цього приводу пішла певна хвиля занепокоєння, бо ВНЗ звикли, що перелік сертифікатів на спеціальності затверджувало Міносвіти. Це показово, бо демонструє, що, попри прагнення до автономії, наші університети водночас бояться брати на себе відповідальність. Те саме відбулося, коли ми скасували обов'язковість кредитно-модульної системи, що суперечила і Болонському процесу, і новому закону про вищу освіту. Університети, які отримали за законом право самостійно регулювати організацію навчального процесу, відчули острах, коли здобули цю можливість.

Існує велика загроза, що університети, які тривалий час працювали у вкрай забюрократизованій системі, не знатимуть, як із неї вийти. І можуть відтворювати бюрократичні приписи на рівні окремих вишів навіть попри їх скасування на державному рівні. Для того, щоб цього не сталося, важливо, щоб в управлінні новим автономним університетом брали участь і викладачі, і студенти.

— Кримчанам пообіцяли додаткові місця за держзамовленням. Аж до вересня вони не знали, чи отримають їх. Чому розв’язання проблеми так затяглося?

— Серед кримчан, які вступали на бакалаврат, триста осіб не було зараховано одразу, очікували на ці додаткові місця. Справді, ситуація істотно затяглася. Щиро скажу, є проблема між моєю позицією і політичним моментом. Я впевнена, що не повинно бути преференцій під час вступу, крім рівня знань.

Безумовно, рішення про надання додаткових місць кримчанам продиктоване політичною ситуацією. Коли розробляли закон про статус тимчасово окупованих територій, у ньому була й норма про додаткові місця держзамовлення для кримчан. Але технічно її було не дуже коректно виписано. Тому разом з Адміністрацією Президента ми розробили такий текст, який нам давав змогу працювати. Ці зміни було внесено, та на підпис вони пішли, коли вже було обрано нового Президента, і в нього була інша позиція з цього приводу.

У результаті закон, за яким додаткові місця мали надавати, було підписано, проте період очікування видався вкрай складним. Нині комісія МОН затвердила ці місця, й студентів зарахували до вишів.

Але загалом наша традиція в будь-якій незрозумілій ситуації давати право на вступ поза конкурсом повинна відійти в минуле. Звичайно, є верстви, котрі потребують особливої підтримки, — сироти, діти з незаможних родин тощо. Проте треба переглядати саме поняття вступу поза конкурсом, тому що якщо говорити про реальні зміни у вищій освіті, то ми маємо розуміти, що освіта — не вид соціальної допомоги. Водночас зрозуміло, що вища освіта виконує дуже важливу соціальну функцію.

Замість того, щоб надавати вразливим категоріям право на вступ поза конкурсом, краще забезпечити їм змогу впродовж року підготуватися за державний кошт і вступати з усіма абітурієнтами.

— Нині чотири університети Донбасу перебувають в процесі переїзду. Питань багато: від забезпечення житлом до невиплачених зарплат. Що робити з іншими закладами — школами, ПТУ, коледжами?

— Передовсім треба розуміти, що ситуація в Донецьку й Луганську не однакова. Якщо з університетами ще більш-менш зрозуміло — їх можна вивезти, то що робити зі школами? Вчителів, школу як цілісну юридичну особу ми вивезти не можемо, як і батьків школярів. Якщо починати навчальний процес, то він відбуватиметься під егідою так званих ДНР і ЛНР. Тому позиція така: ми як держава Україна не розпочинаємо там навчання.

Щодо університетів. Ще наприкінці літа, коли стало зрозумілим, що ситуація не поліпшиться, почали обговорювати їх переведення. Було кілька варіантів. Зокрема прикріпити окремі факультети до відповідних структур інших вишів. Зрештою вирішили спробувати хоч якось зберегти ці університети цілісними.

Луганські виші раніше розпочали процедуру переведення, бо там ситуація погіршилася значно раніше, тож вони ще наприкінці літа стали налагоджувати навчальний процес на базі обласних філій чи коледжів, які були у їхньому складі. Проблемним залишається фінансування, проте спільними зусиллями його вдається врегульовувати. Нині трьом із семи вишів пішли гроші принаймні за вересень. Ведемо перемовини, щоб також було погашено заборгованість за літні місяці.

У Донецьку ситуація ще до кінця серпня була незрозумілою. Здавалося, що там вдасться почати навчальний процес. Великою проблемою стало те, що під тиском двоє ректорів донецьких ВНЗ написали заяви про звільнення. Тож нам ні з ким було працювати й домовлятися. Зрештою у більшості великих вишів з'являлись ініціативні групи, готові організувати переїзд.

Ми докладаємо зусиль, щоб допомогти цим університетам, проте, звісно, говорити, що на 100% розв’яжемо всі проблеми, не можна. Але робимо все можливе, шукаємо різні шляхи. Нещодавно зустрічалися з головою представництва ЄС в Україні Яном Томбінськи. Вони готові надати матеріальну допомогу університетам, які вже виїхали. Тож допомагаємо цим університетам підготувати документи, щоб вони це фінансування отримали. Звичайно, відновляться проплати з держбюджету, про це постійно ведемо перемовини з казначейством. Але тим, хто залишиться на Донбасі, ми нічим не зможемо зарадити, допоки там не відновиться контроль держави.

У контексті переїзду найпроблемнішим є розміщення викладачів, адже майже у всіх родини. Є й такі, що й раді переїхати, але бояться залишати домівки через велику кількість випадків мародерства.

Якщо така ситуація триватиме, треба думати, як облаштувати тисячі людей. Тільки в Донецькому національному університеті перереєструвалось та виявило бажання продовжувати навчання та роботу у Вінниці понад п'ять тисяч з восьми тисяч студентів, більш як 700 з 1100 викладачів. Держава, на користь якої вони зробили принциповий вибір, має про них подбати.

Тетяна МОІСЕЄВА