Врятуємо школи талантів

У дива треба вірити. Майже казкова історія про те, як вдалося врятувати від "децентралізації" відомі в усьому світі українські школи-інтернати для обдарованих дітей.


Жили собі спеціалізовані школи, де плекали юних художників, музикантів — найобдарованіших дітей з усієї України. Таких шкіл у нашій країні всього шість: Київська державна середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. М.Лисенка, Державна художня середня школа ім. Т.Шевченка, Львівська державна середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. Соломії Крушельницької, Одеська державна середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. проф. П.Столярського, Харківська державна середня спеціалізована музична школа-інтернат, Державна спеціалізована художня школа-інтернат I-III ступенів "Колегіум мистецтв у Опішні" ім. Василя Кричевського.

"Кожен третій лауреат міжнародного конкурсу в світі — це випускники наших навчальних закладів", — розповідає директор школи ім. Лисенка, голова ради директорів цих шкіл заслужений діяч мистецтв, професор Валентин Шерстюк.

Школи є слугами відразу двох панів — Міносвіти і Мінкультури. Бо дають і музичну і середню загальну освіту. Але підпорядковуються безпосередньо Мінкульту і фінансуються окремо з державної скарбниці. Оскільки мають всеукраїнське значення — тут навчаються діти з усієї України. Як раптом з літа облетіла всі школи жахлива новина: "Відповідно до Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні... забезпечення виховання та навчання у школах-інтернатах загального профілю віднесено до основних повноважень органів місцевого самоврядування районного рівня". Саме так було написано в листі всемогутнього Мінфіну до В.Шерстюка. Що на практиці означало одне — школи-інтернати планувалося перевести на фінансування з місцевих бюджетів, фактично перетворивши їх на звичайні музичні та художні школи.

Чому перетворення спеціалізованих шкіл-інтернатів на звичайні означає фактичне їх зникнення? Тому що ці школи унікальні. Їх "реформування" просто знищить сформовану протягом 80 років систему відбору й навчання обдарованих дітей. Олексій Бояр, студент 5 курсу Національної музичної академії ім. П.Чайковського, випускник школи ім. Лисенка, пояснює: "Тут зосереджена золота художньо-культурна викладацька сила, це еліта світу музики. Вони вкладають в учнів всі свої сили не раз на тиждень, а щодня. Така школа — симбіоз не просто загальноосвітньої і музичної школи, а симбіоз досвіду, якого ви не знайдете у звичайній школі". І держава в особі чиновників це начебто розуміє. У кабінеті професора Шерстюка над великим роялем висять грамоти-нагороди "за внесок у духовний розвиток", "за досягнення", "за успіхи". У ювілейних альбомах — подячні слова міністрів, прем'єр-міністрів. А від ідеї "децентралізації" це не врятувало. Валентин Шерстюк згадує: "Нашій школі 80 років. На весь СРСР було всього 25 таких навчальних закладів. До школи я працював директором хореографічного училища. Воно тут, поряд з нами, в одному комплексі. Коли в цьому училищі протік дах, туди приїхало пів-Політбюро України. І Юрій Єльченко, перший секретар Київського міськкому, лазив тоді разом зі мною на цей дах. А що зараз? Б'ємо в усі дзвони".

Відомі діячі мистецтв, педагоги шкіл, батьки, учні, випускники зорганізувалися у громадський рух "Врятуємо школи талантів". Стукали в усі двері, мужньо закидали листами три міністерства (фінансів, освіти і культури), писали депутатам. Але запити переправлялися в невблаганний Мінфін, а там невтомно відписувалися: "Згідно з концепцією реформування місцевого самоврядування..." і далі за текстом. Марно пояснювали педагоги і батьки чиновникам: це школи не загального профілю, а спеціалізованого, вони не підпадають під положення Концепції.

З розумінням поставилися до проблеми народні депутати Лілія Гриневич, Олександра Кужель, Микола Княжицький. Звернулися з відкритим листом до влади й діячі культури: "Культура — вода нації, немає своєї води — доведеться брати чужу, оскільки без води життя неможливе. Учні цих шкіл щорічно отримують сотні престижних премій і нагород на українських та міжнародних конкурсах. Вони вже є гордістю країни! Це майбутні художники, архітектори, музиканти, композитори, кінематографісти, актори, політики, письменники. На них дивитимуться і до них прислухатимуться — якщо ми зараз про них подбаємо".

І ось прямо перед самим Новим роком надійшла радісна звістка — школи залишаються у підпорядкуванні Міністерства культури. На їх фінансування, як видно з проекту держбюджету, буде виділено 75 млн 221 тис. грн. Практично стільки ж, скільки й минулого року. Тоді на таку суму складно було "розгулятися" (зробити капремонт, оновити фонд музичних інструментів тощо). Ну а тепер, зважаючи на інфляцію, буде ще складніше. Але все-таки школи будуть збережені в їхньому теперішньому статусі.

Однак це не єдина новорічна радісна новина. Хор дівчаток школи ім. Лисенка буквально днями повернувся з ХХІІ Міжнародного хорового фестивалю-конкурсу духовної та різдвяної музики в Каунасі і привіз багато нагород: гран-прі, приз глядацьких симпатій, диплом мерії
м. Каунаса, а також "золото" відразу у трьох категоріях: найкращий дитячий хор, найкращий жіночий хор, найкращий камерний хор. Керівник хору Юлія Пучко-Колесник, заслужений діяч мистецтв, доцент НМАУ ім. П.Чайковського, розповідає: "Нас знають і запрошують на різні конкурси і фестивалі. Наш хор посів 22-ге місце у Міжнародному рейтингу хорів світу".

Ну що ж, казка зі щасливим кінцем. Напевно, одна з небагатьох, пов'язаних з демонічними словами "бюджет-2015" і "Мінфін".