Науковці розробили нову концепцію освіти з безпеки

Згідно нового Закону України про освіту, вищі навчальні заклади (ВНЗ) самі мають право визначати навчальні курси та зміст навчальних дисциплін.

Стосовно профілю освіти – це, безумовно, вірно, але ж стосовно колишніх нормативних дисциплін з безпеки, поведінка деяких керівників  ВНЗ викликає тривогу – ці дисципліни або значно скорочуються, або зовсім ліквідуються. Про це йшлося на засіданні навчально-методичної комісії (НМК) МОН з безпеки ще наприкінці жовтня 2014 року, та у наступному зверненні голови НМК професора О.І. Запорожця до ректорів ВНЗ України, яке було надруковане у професійних журналах з безпеки. Як фахівці, що більшу частку свого життя віддали роботі у небезпечних сферах життєдіяльності, ми цілком підтримуємо заяву вельмишановного професора Запорожця, разом з тим ми закликаємо до принципових змін освіти з безпеки, пропонуємо нову концепцію освіти з безпеки.

Більш детальне обґрунтування необхідності змін освіти з безпеки наведемо як приклади з найбільш важливих тем. По-перше, ще в 2001 році було прийнято Закон України про об’єкти підвищеної небезпеки (ОПН), згідно якого вводиться поняття «управління ризиком» як процес  прийняття  рішень  і  здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику та інші поняття і дії, що пов’язані з регулюванням безпеки на основі принципів ризик орієнтованого підходу (РОП). Є, наприклад, вимоги закону щодо розробки «декларації безпеки» - документу,   який  визначає  комплекс заходів,  що вживаються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання   аваріям,   а   також   забезпечення   готовності  до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків. Розробка декларації  безпеки – це складна робота освічених фахівців, виконання якої потребує знання імовірнісного моделювання та умінь роботи з сучасними комп’ютерними програмами оцінок ризиків. Але так сталося, що жоден навчальний заклад не готує таких спеціалістів, і навіть навчальної дисципліни в вищих навчальних закладах з таким змістом не існує (крім спеціальностей атомної енергетики). Так само, як півстоліття тому,  навіть в спеціалізованих ВНЗ ДСНС, нині вивчають способи подолання лиха (небезпек),  а не їх запобігання проти вимог чинного законодавства та міжнародних норм.

Другий приклад стосується вивчення новітніх принципів регулювання безпеки держави на основі виховання у персоналу ОПН й АЕС, та й всього населення, культури безпеки. Так, цей новий передовий принцип свідомого ставлення до безпеки відомий поки що тільки для персоналу АЕС. Державне підприємство «НАЕК Енергоатом» в 2014 році провело сьому (!) міжнародну науково – практичну конференцію  з питань  культури безпеки, а в галузі освіти, в тому числі й відомчих ВНЗ, немає змін навчальних програм. Ось такий борг на сьогодні освіти з безпеки перед суспільством. Фактично маємо відставання навчання від сучасного виробництва на десятки років, що не задовольняє потреби суспільства.

Науки про безпеку розпочиналися з охорони праці, вивчення властивостей небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища, а згодом – і вивчення небезпечних процесів і технологій та можливостей їх убезпечення. У той же час було сформовано загальні правила безпеки всіх галузей виробництва і життєдіяльності. Це була перша стадія розвитку безпеки, яка базувалася на суворому дотриманні правил безпеки. Тобто, перша стадія наук з безпеки може бути визначена у наступному виді: безпека, що заснована виключно на додержанні вимог та правил і інструкцій. У такому виді цей принцип був прописаний в документах всіх галузей, у тому числі й міжнародних організацій: МООП, МАГАТЕ, ІКАО. Звісно, що безпека як наука і явище отримала найбільший розвиток в найбільш небезпечних галузях: атомній енергетиці (документи МАГАТЕ) та авіації (документи ІКАО).

Вивчення безпеки у ВНЗ (України тощо) обмежувалося вивченням правил охорони праці в межах однойменної навчальної дисципліни. Підручники з «охорони праці» являли собою деякий скорочений варіант інструкцій з безпеки праці. Але швидке зростання множини правил, які звичайно установлювалися після небезпечних випадків,  призвів до того, що правила з безпеки почали гальмувати розвиток виробництва – те, з чого вони вийшли. Концепція безпеки першої стадії розвитку отримала назву «забезпечення 100% безпеки». Хибність її основних положень людство усвідомило у 70-х роках, тому що не існує виробництв, де існує 100% безпека, тобто відсутній усілякий ризик для робітника (персоналу), населення та довкілля.

У ті ж роки в розвинених країнах була прийнята нова концепція безпеки - «забезпечення прийнятого ризику», або «ризик – орієнтовного підходу», скорочено РОП. Найбільш вдало положення цієї концепції відображені принципом АЛАРА (ALARA - As Low As Reasonably Achievable)): “Будь-який ризик повинен бути знижений настільки, наскільки це є практично досяжним або ж до рівня, який є настільки низьким, наскільки це розумно досяжно”. Законодавство всіх країн до цього часу базується на цих концепціях. Підвищення безпеки, за визначенням, відбувається при зниженні ризику, тобто поняття безпеки конкретизується та має певні числові значення. Встановлення припустимого ризику, розрахунок ризику, що загрожує людині від діяльності небезпечних об'єктів з урахуванням всіх ймовірних сценаріїв аварій, стану захисного обладнання та навченості персоналу, відкритість та прозорість питань безпеки, відповідне страхування і становлять суть ринкового механізму регулювання безпеки. На цьому етапі розроблено алгоритми не тільки розрахунків ризику, а й управління ризиком. До вирішення питань безпеки допускаються фахівці, що мають достатній рівень знань управління ризиком. Виникла потреба вивчення принципів і алгоритмів регулювання, у розвинених країнах були розроблені навчальні посібники [….], які, нажаль, в Україні відомі тільки фахівцям ядерної галузі. Нажаль у нашому суспільстві ці принципи, тобто (РОП), не отримали достатнього розвитку, з причин, на наш погляд, недостатньої підтримки питань безпеки сферою освіти й науки та незацікавленістю суб’єктів безпеки і високим рівнем корупції. Так, до цього часу більшість навчальних посібників з безпеки життєдіяльності та охорони праці (більше 100 авторів), не висвітлюють питання регулювання безпеки в ринкових умовах господарювання. Річ у тому, що цей принцип регулювання безпеки (РОП) ще не засвоєний у суспільстві, внаслідок чого держава несе величезні збитки, які великим тягарем перекладаються на бюджет. Ми як і сто років тому віддаємо перевагу ліквідації наслідків негаразд, а не їх запобіганню.

У сучасних умовах складних і небезпечних технологій, навчання фахівців стає частиною загального процесу підвищення безпеки, елементом управління безпекою. Але, на жаль, все сказане поки що стосується лише ядерної галузі. Тому дуже важливою є розробка освітніх стандартів для навчання фахівців усіх небезпечних галузей виробництва на міжнародному рівні. Так чому ж необхідно навчати у вищих навчальних закладах? Відповідь на запитання передбачає з’ясування того, що буде потрібно майбутньому фахівцю у його професійній діяльності. Оскільки Україна обрала шлях європейської і євроатлантичної інтеграції, відповідь логічна та проста: навчати потрібно сучасним методам управління безпекою на основі принципів запобігання ризиків, тобто методам ідентифікації та аналізу ризиків, ринковим методам управління безпекою. В сучасних умовах глобалізації світу, вільного (безкордонного)  руху інвестицій, виробництв та робочої сили визначаються нові передумови освіти з безпеки – вона має відповідати не тільки національному законодавству з безпеки а й міжнародним стандартам з безпеки та з освіти. Тобто, сучасні  вимоги суттєво відрізняються від тих вимог, що існували в соціалістичному минулому, і які до цього часу сповідують більшість викладачів, що навчалися в той час.

Наприклад, нещодавно з МАГАТЕ на кафедри АЕС України надійшов мультимедійний диск з курсу основної дисципліни – фізики ядерних реакторів (обкладинка на рисунку). Його зміст цілком відповідає змісту робочої навчальної програми, яка рекомендована для всіх держав світу – це приклад міжнародного співробітництва в сфері освіти. Тим підтверджується висновок щодо необхідності дотримання міжнародних стандартів в сфері якості, якості освіти з  безпеки зокрема.

Визначення та забезпечення необхідних фахівцю компетенції – головна вимога освіти з безпеки. В сучасних європейських проектах  (TUNING) поняття компетенції включає знання й розуміння (теоретичне знання академічної галузі, здатність знати й розуміти), знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання як бути (цінності як невід'ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті).  Поняття «компетенція» включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову сторони (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій). У формуванні компетенції вирішальну роль відіграє не тільки зміст освіти, але також і освітнє середовище вузів, організація освітнього процесу, освітні технології, включаючи самостійну роботу студентів, тощо.