Національний медичний університет бере курс на світову медичну освіту

Студент – не посудина, яку треба наповнити, а факел, що потрібно запалити.

Студентство завжди було головним рушієм докорінних змін у суспільстві. На щастя, таким самим воно лишилося і нині. Події останніх двох років у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця – яскраве тому свідчення.

Адже саме доволі жорстка позиція студентів-медиків дозволила подолати не тільки корупцію в адміністрації вишу, але й провести перезавантаження навчального та адміністративного процесів.

Нова адміністрація університету на чолі із Катериною Амосовою відкинула традиції "радянської школи" управління і розвернула заклад у напрямку інтеграції в світовій освітній простір. Пройшло лише два роки із моменту приходу нової команди, але ті зміни, яких зазнав Університет за цей короткий період, вражають.

Адміністрація підійшла до процесу реформування закладу з позиції менеджерів, а не державних службовців. Було не лише розроблено план стратегічного розвитку Університету, але й сформульовані основні його цілі, завдання, мету й місію – так, як це робиться провідними закладами (не лише навчальними, не тільки медичними - усіма) світу.

Але ще до того, адміністрація вишу добровільно пройшла тренінги з ефективного управління якістю - процесного менеджменту. На сьогоднішній день в центральному українському медичному університеті навчається близько 12 000 студентів, більша частина з яких (55%) – на комерційних засадах.

Згідно вимог до навчального процесу, Університет має забезпечити студентам не лише власне процес навчання, а й умови навчання і проживання, сприятливі для цього процесу. Тим більше, що медицина – одна із найскладніших галузей, де навчання проводиться якнайдовше, а права на помилку немає взагалі.

З іншого боку, як державна установа НМУ обмежений рамками бідного державного бюджету і бюджетного законодавства й мусить лавірувати між заборонами й обмеженнями та справедливими вимогами студентства.

"Попередній "уряд" медуніверситету примудрявся у цих умовах "заробляти" собі на безбідну старість: після зняття з посади скандального ректора, лише на будівництві одного гуртожитку "зникло" близько 20 млн гривень (а це 2007 – 2013 рр, курс національної валюти втричі нижчий теперішнього), - розповідає Катерина Амосова, - Нескладно зрозуміти, на чиїх інтересах економила тодішня адміністрація, повністю підірвавши довіру своїх "основних вкладників" (студентів), що згодом і призвело до соціального вибуху всередині установи (разом із нестерпними умовами залякування й приниження, запровадженими тодішньою адміністрацією задля утримання викладачів і студентів у послусі)".

Тому тепер, найперше, на чому було зроблено акцент – повна відкритість перед суспільством: медичний університет оприлюднює абсолютно всю інформацію, в тому числі й фінансові результати господарювання, на своєму сайті, легко іде на контакти з медіа, відстоює інтереси своєї спільноти у державних та громадських організаціях.

"Ми не можемо відмовитися від значної кількості платних студентів, - каже Катерина Амосова. – Адже ми зобов’язані забезпечувати нашим студентам гідні умови й розвиватися, як осередок медичної науки, а бюджетних коштів на вирішення цих задач не виділяється або вони до смішного мінімальні.

Тож, комерційні студенти дозволяють нам формувати власні фонди, які ми спрямовуємо на розвиток закладу. Але, я вважаю, що кожен із наших "вкладників", а також суспільство в цілому, має право отримувати від нас повну інформацію щодо витрат. Саме тому адміністрація не лише постійно звітує, в тому числі, й перед  університетською спільнотою, але й тримає основні цифри у відкритому форматі на власному сайті".

Управління фінансами – складна й дуже трудомістка частина роботи, але менеджерському складу нинішньої адміністрації вдалося вибудувати цей процес таким чином, що заборгованостей із внесення оплати практично немає (нагадаємо – це 12000 студентів, половина з яких - платні).

"Це наша особлива гордість – налаштування процесу внесення плати таким чином, що наші студенти мають змогу обирати річну, по семестрову, або навіть помісячну схему оплати. Адже ми чудово розуміємо, що "елітність" нашого вишу – міф, і це прекрасно: зараз так звані діти-мажори, як правило, отримують освіту за кордоном, а у нас вчаться, переважно, діти "середнього класу" і з малозабезпечених родин, наприклад, лікарів і молодшого персоналу, для яких плата за навчання – складний і дорогий шлях до майбутнього їхніх дітей".

Ці кошти ідуть у спеціальний фонд розвитку університету і витрачаються на потреби закладу і студентів – ремонт гуртожитків, поліпшення умов навчання, оснащення лабораторій, університетського стоматологічного центру тощо.

Але наявність "платних" студентів не означає, що вони мають преференції в процесі навчання. Абсолютно всі проходять стандартний процес атестації та можуть бути відраховані за неуспішність.

Умови проходження атестації навіть ускладнилися: якщо раніше комерційних студентів "тримали" у виші до останнього, "хвости" можна було здавати й перездавати практично до безкінечності, то тепер всі студенти мають час лише до початку нового навчального року.

"Нарікання суспільства на якість підготовки медиків величезні, - підкреслює Катерина Амосова, - і хоча не лише виші мають розділяти відповідальність за підготовку кадрів (ми випускаємо студентів без права здійснювати практичну діяльність, це право вони здобувають в інтернатурі, безпосередньо у клініках та лікарнях), ми чудово розуміємо, що якість освіти треба підвищувати, майбутні медики мають бути мотивовані не лише фінансово.

А наша статистика свідчить, що лише близько половини студентів з першого до останнього курсу навчаються сердньо прийнятними показниками успішності, без перескладань, академічних відпусток, перерв тощо. Я вважаю, що саме вони – те ядро, яке визначатиме українську медицину в майбутньому. Решта – ті, які мають низьку загальну підготовку, не здатні на самостійну роботу і не мають стійкої внутрішньої мотивації до навчання й професії медика.

Приблизно з третього курсу починається практика у медичних закладах, і студенти, потрапляючи в реальний світ медицини, починають розуміти, наскільки тут складно й відповідально працювати, як бракує сучасного діагностично-лікувального обладнання, що надається державою, і медикаментозного забезпечення, і наскільки мізерна зарплатня лікаря... і який довгий і важкий шлях треба пройти,  аби дістатися того фінансового добробуту, якого вони прагнуть. І починають аналізувати, чи вартий цей шлях тих зусиль у навчанні, якого він потребує. Далеко не всі витримують, і це абсолютно нормально".

З іншого боку, наші студенти відтепер також мають право оцінювання якості навчального процесу в цілому на окремих  кафедрах тощо. У медичному університеті постійно проводиться анонімне опитування студентів усіх курсів, результати якого аналізуються на Вчених радах і враховуються в процесі прийняття певних рішень, зокрема  щодо преміювання викладацького складу.

Цифри свідчать, що рівень задоволеності якістю підготовки з більшості предметів поступово підвищується і, в середньому, складають 60-70% (минулого року ця цифра становила 50-55%). Особливу увагу в опитуванні приділяють питанню про корупційну складову.

Студентам не лише пропонується зазначити, чи стикались вони із випадками вимог грошової винагороди за відпрацювання і складання заліків та іспитів, але і назвати прізвище винуватців.

"Ми відкрито говоримо про те, що на деяких кафедрах маємо проблеми із викладачами, які продовжують "працювати" старими методами, але завдяки новій системі опитування і публічності, їх стає дедалі менше. Саме публічність, яка стимулює завідувачів кафедрами контролювати своїх підлеглих, є головним механізмом, оскільки "не спійманий – не крадій", а за два роки жоден студент, попри наші численні заклики, не погодився на операцію з міченими грошима. Ефективність "дотискання" до звільнення за власним бажанням доволі низька…"

Своєю місією Університет вважає внесок у збереження здоров’я нації та розвиток медицини, і адміністрація чудово розуміє, що реалізація цієї надзвичайно важливої мети тісно пов’язана із рівнем освіти майбутніх медиків.

"Теоретичні знання – це прекрасно, але відсутність практичного досвіду зводять їх нанівець, - вважає Катерина Амосова. – Той, хто навчає студентів, має сам бути успішним практиком, лікувати пацієнтів, вести наукову та дослідницьку діяльність".

Університетські клінічні кафедри сьогодні у міських  медичних закладах перебувають в "приймах", і допуск студентів, а іноді – і викладачів, до лікувального процесу повністю залежить від адміністрації лікарень. Катерина Миколаївна вважає це провальною практикою, що лишилася у спадок з Радянських часів.

І Університет зараз прагне відродити систему університетських клінік, тим більше, що приклади такої успішної діяльності є. Так, при НМУ функціонує стоматологічна клініка, де працюють кращі лікарі-викладачі, а студенти мають змогу асистувати та навчатися на реальних прикладах, а пацієнти – отримати висококваліфіковану медичну допомогу.

До того ж, вона дозволяє заробляти додаткові кошти на розвиток закладу.  Університет уже рік намагається довести керівництву МОЗ України необхідність мати в своєму складі принаймні одну університетську клініку – медичний центр, що дозволяє не лише на якісно іншому рівні готувати майбутніх лікарів, але і забезпечити суттєво вищий рівень медичної допомоги, і реалізацією програм профілактики.

Амбітною метою адміністративної команди Університету є і входження вишу у провідні світові рейтинги освітянських закладів.  

Ми зосередились на якості наукових публікацій наших студентів. Якщо ще два роки тому переважна більшість публікацій наших студентів являли собою, у кращому випадку, огляд певної літератури з теми, то тепер студентське наукове товариство спрямоване на жорсткий відбір оригінальних досліджень.

Поки що, на жаль, не маємо змоги фінансово підтримувати своїх викладачів, і вони беруть участь у закордонних наукових заходах, переважно, за спонсорський або власний кошт. Щодо студентів, то ми всебічно намагаємося підтримувати їхнє прагнення до науки: так, нещодавно у нас була започаткована грантова підтримка  кращих досліджень: три переможця виграли по 26 тис. грн., виділені з нашого спецфонду, на  закупівлю лабораторних тварин, реактивів тощо".

Співробітники Університету є членами світових професійних організацій, деякі із них входять у їхні керівні органи, виступають членами редколегій світових професійних медіа-ресурсів.  "Ми поставили для себе амбітні цілі, і я розумію, що, через різні, об’єктивні та суб’єктивні причини, не всі вони будуть досягнуті у поставлені терміни, але справжні лідери завжди ставлять високу планку".