Математика травми

Які психологічні проблеми може подарувати школа дитині

Перший місяць навчання підійшов до кінця, і всі можливі проблеми школярів, пов'язані зі спілкуванням, вже зацвіли буйним цвітом. У чому їх причина і де треба шукати рішення, розповість психолог Анна Карапенко.

РАНЕЦЬ ПРИНИЖЕННЯ

Добре, коли дитина вчиться із задоволенням і легко заводить в школі друзів. Але буває, що у школяра складається ситуація, в якій йому доводиться регулярно стикатися з глузуванням і глузувань з боку "колег". І нехай приниження не завдає фізичного болю, воно змушує страждати і викликає стрес, який може накопичуватися. А оскільки в стресовому стані мозок працює тільки на 50%, з часом у дитини знижується уважність, страждає пам'ять, виникає загроза не тільки успішності, а й здоров'ю.

ХРОНІЧНА ТРАВМА. Батькам треба зрозуміти, що знущання в школі можуть привести до серйозної психотравми, отримуючи яку регулярно, дитина вчиться думати, що вона ніхто – нуль, ні на що не здатне нікчемність. Згодом, якщо залишити все як є, вона почне звикати до стресового середовиза, а травматизація стане хронічною. І в майбутньому, навіть в ситуаціях, де їй ніщо не загрожує,вона буде автоматично впадати в стан слабкості, безпорадності і розгубленості, а оточуючі, відчуваючи це, будуть над нею жартувати. Надалі у таких людей може виникнути тотальна недовіра до світу і відчуття, що все в ньому марно. Діти, яких принижують, звикають здаватися, у них формується поведінка жертви. Хронічна травма не вбиває фізично, але ламає особистість. Пам'ятайте: травматиком легко маніпулювати, адже він безпорадний. Тому вихід у мам і тат один – дати дитині підтримку, адже він не завжди має силу, яка допоможе їй протистояти такому стресу поодинці. Батьки просто зобов'язані вчасно заступитися: дати відсіч кривдникам або прибрати дитину з небезпечного середовища (перевести в іншу школу).

СИМПТОМИ СТРЕСУ. Потрібно бути уважними до своєї дитини. Якщо вона приходить зі школи пригнічена, млява, зі сльозами, згаслим поглядом, опустивши плечі, знайте: вам йде сигнал, що їй дуже погано. А значить, пора реагувати.

ЦІНА БАЙДУЖОСТІ — ЖИТТЯ

Батькам, які вважають дитячий стрес дурницями, слід пам'ятати, що, накопичуючись, він може приводити до травми, і якщо нею не займатися, вона може залишити важкий слід у душі. Зовні це може ніяк не виявлятися, але всередині у людини поселяється біль. Психологи, які вміють працювати з травмою, легко її діагностують, адже травмовану особистість завжди видно: вона страждає, коли зачіпаються хворобливі струни. Продовжувати жити з травмою або пропрацювати її – доросла людина вирішує сама. А ось подумати, чи варто покликати на допомогу дитині психолога, повинні подумати батьки. При цьому слід пам'ятати, що стан хронічної травми дуже болісний і схожий на рану, перев'язану бинтом: вона начебто і не кровить, але і не гоїться, мучить, та й навколишні постійно, хоч і несвідомо, її зачіпають.

МАМА НЕ САМА. Багато батьків вважають, що допомогти своїй дитині можуть тільки вони. Однак з травмою цей принцип не працює. Єдина батьківська допомога – це виняток джерела травми і пошук кваліфікованого психолога, який вміє поводитися з цим видом психологічної проблеми. Слід розуміти, що травма – це досконала окрема область психології, тому фахівець, який не вміє з нею поводитися, часто ще більше травмує і без того хвору дитячу душу. Так, багато хто вважає, що детальний розбір деталей події допоможе розібратися і тим самим "вилікує". "Розкажи і полегшає", – знаменита фраза доморощених психологів. Насправді таке "вимовляння" часто шкодить, адже в стресі нерідко активізується захисний механізм, який вимикає пам'ять, щоб врятувати психіку. Саме тому докладні розпитування про травму протипоказані, адже по суті є вторинною травмою. І таких правил в роботі багато.

ЧАС НЕ ЛІКУЄ. Також слід знати, що травма сама по собі або з часом не зникне. Правда в тому, що час не лікує - лише маскує проблему.

НАПИСАТИ КАРТИНУ

Сенс посттравматичній роботи психолога – відновлення всієї картини події, перший етап якого – прийняття ситуації і інтеграція події в беземоційність загальну картину. На цьому етапі збираються всі, навіть найдрібніші події і деталі, які продовжують приносити людині нескінченний гострий душевний біль. Вона захищається від цього, надягаючи на себе непробивну броню, і закриває доступ до будь-яких почуттів. Можна сказати, що така людина як би і не живе, адже нічого не відчуває. Після посттравматичної роботи безперервність життя відновлюється, травмуючий провал перетворюється в досвід, а сильні емоції втрачають силу пускового механізму.