Якість освіти в Естонії росте швидкими темпами: студентам видають ноутбуки, забезпечують доступи до корисних програм, сучасних лабораторій, записів лекцій, які ті пропустили, і чудових бібліотек, у яких хочеться вчитися.
Опитали українську молодь, яка закінчує або закінчила магістратуру в Тартуському університеті – найбільшому і найстарішому в Естонії, щоб зрозуміти – які вони, реалії навчання у цій невеликій, але душевній країні, пише StudWay.
Остап Малюванчук, програмна інженерія. Закінчив КНУ ім. Тараса Шевченка.
Ілля Шипунов, прикладна метрологія. Закінчив ЛНУ ім. Івана Франка.
Анастасія Ончукова, програмна інженерія. Закінчила КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Костянтин Попов, програмна інженерія. Закінчив Одеський національний політехнічний університет.
Юлія Крішемінська, філософія. Закінчила Києво-Могилянську академію.
*Ім’я; спеціальність, яку одержала або одержує людина в Тартуському університеті; бакалаврат якого вишу закінчив\ла в Україні.
Навчальний процес
Навчальний процес неабияк відрізняється. Доведеться ходити на лекції, робити групові проекти і проводити дійсно багато часу в бібліотеці. Навчатися нелегко, вимагають багато. Ніхто за тобою бігати не буде, не здав курс – одна перездача, знову завалився – приходиш на другий семестр на той самий курс.
Протягом семестру немає контрольних робіт: лише завдання та групові проекти. Деколи проводять midterm exam – іспит посеред навчального семестру.
1. Вибір предметів
Місцеві студенти дуже дивуються, що в Україні більшість курсів обирають не студенти, адже це одна з найважливіших і найприємніших можливостей, які є в Естонії.
Курси є обов’язкові і ті, які ти можеш вибирати. Вони вимірюються в кредитах. За семестр потрібно набрати 30 кредитів, а як ти це зробиш, то вже твоя справа. Можна вибрати будь-який курс: Остапу розповідали, що існує навіть курс риболовлі. Як результат, він узяв програмування на смартфонах і 2 курси з англійської мови, а багато його друзів вибрали курс естонської. А ось Костя чув про курси, у назвах яких фігурували слова «відьми» та «чаклунство».
Обов’язкові предмети все ж є, але вони ніяк не розходяться з обраним напрямком навчання – якщо вчиш програмування, ніхто силоміць не буде втискувати філософію. Крім того, протягом перших двох тижнів семестру можна сходити і подивитись, як ведеться предмет, а потім зробити остаточний вибір.
Вибирати можна не лише курси, а й дати іспитів, наприклад, скласти всі іспити за тиждень і отримати півтора місяці зимових канікул.
2. Як проходять заняття
У неформальній атмосфері. Лекції в основному проводять професори, а практичні заняття – аспіранти. Лекції – це не просто зачитування книги чи методички, а інтерактивний процес, під час якого будь-який студент може ставити запитання і викладач витратить час для того, щоб пояснити. Також можна не прийняти якесь твердження лектора і влаштувати дискусію, яка відбуватиметься на рівних умовах, без «я тут головний і все знаю, а якщо ти не згоден, це твої проблеми».
Практика в основному проходить у форматі лекції, де замість викладача говорять студенти – звісно ж, щоб закріпити отримані знання. Можна аналізувати домашні завдання, обговорювати тему, хоча якщо спитаєш щось інше, то все одно отримаєш відповідь – спілкування дуже легке й невимушене. За словами Костянтина, один аспірант (до речі, українець, Дмитро Фішман) проводив практичні заняття з Data Mining – на заняття він приносив цукерки й видавав їх за кожну відповідь. Пам’ятаю, одного разу я відповів на стільки запитань, що цими цукерками й поснідав.
3. Практичність навчання
Практичність залежить від спеціальності. На технічних її більше, на гуманітарних – менше. Втім, домашні завдання, проекти й іспити побудовані так, щоб зрозуміти тему, а не просто її «перетерпіти». Дуже багато завдань вимагають працювати в невеликих командах – це вчить комунікувати з іншими, розділяти обов’язки. Завдання в цілому більш наближені до того, з чим зіштовхуєшся в реальному житті, на справжній роботі, це не просто суха теорія. Навчання налаштовано на вміння використовувати отриману інформацію для вирішення проблем, її не потрібно зазубрювати.
При цьому трапляються досить складні завдання і деякі студенти мають претензії до викладачів через складність курсів, але зрештою більшість розуміє, що ці знання потрібні.
Остап зазначив, що на відміну від України, в Естонії він отримав чимало навичок, які почав використовувати одразу ж після випуску з університету або й раніше. Практика там відбувається в різних форматах: програма Остапа передбачала обов’язкову інтернатуру на 18 кредитів: замість лекцій потрібно було працювати й отримувати зарплату.
Юля навчалась на філософії, тому там переважала теорія, але все одно потрібно було обов’язково закрити практичний модуль. Вона це зробила завдяки волонтерству на Міжнародній олімпіаді з філософії, що того року проходила в Тарту, а також вона організувала конференцію.
Анастасія отримала можливість поїхати в Німеччину на один семестр за програмою Еразмус, повчитися в новому університеті, познайомитися з іншою країною і зіштовхнутися з новими предметами, яких не було в естонському університеті. Англомовна програма Іллі дозволила йому здобути диплом європейського зразку й отримати позицію в аспірантурі в Данії.
Університети
4. Оснащення університетів
Рівень оснащення в естонських університетах дуже хороший. За словами Остапа, практичні заняття проходять у комп’ютеризованій лабораторії, більшість комп’ютерів – iMac. На деяких курсах можуть видавати іншу техніку, наприклад Nexus 5 або Raspberry Pi, після закінчення навчання їх треба повернути. Також надають усе необхідне програмне забезпечення. Костя підтверджує, що якщо ти не маєш ноутбука – університет його видає. Просто прийшов, розписався, взяв і користуєшся. Йому дістався новенький HP (Hewlett-Packard).
Щодо книжок – для більшості курсів вони видавалися в електронному варіанті, але й підручників вистачає усім. Є і велика бібліотека, куди студенти ходять займатися груповими проектами і навчатися. Бібліотека, як і всі корпуси університету, має безкоштовний Wi-Fi, в усіх лекційних аудиторіях є проектор (і його регулярно використовують).
Університет має новітню техніку для лабораторних робіт, а хімічний факультет, у якому працював Ілля, був створений лише 5 років тому і є одним з найсучасніших в Європі. Якщо потрібно, викладачі можуть надати додаткові ресурси. Наприклад, Остапу для одного проекту потрібний був Cloud Hosting і викладач видав йому сервер на університетському акаунті на рік, що було доволі неочікувано.
Студенти запевняють – усе влаштовано так, щоб можна було ефективно вчитися, маючи доступ до необхідних ресурсів.
5. Бюрократія
Увесь процес – від подачі документів і до отримання диплому – добре оптимізований, без бюрократії. Там дуже активно використовують інформаційні технології, навіть більше, ніж в інших країнах Європи. Естонія націлена на IT та веб-технології, тому документація максимально спрощена.
За два роки Іллі не знадобилося практично ніяких довідок, а паперової заліковки взагалі не існує, лише електронна. Не потрібно бігати за викладачами і збирати підписи. Весь доступ до інформації відбувається через Інтернет та електронні картки, є онлайн-лекції. У кожного студента є акаунт у системі університету, де можна знайти всю особисту інформацію, податись на стипендію або поглянути на оцінки. І, звичайно, повністю відсутнє поняття хабарів.
Люди
6. Викладачі
Багато викладачів приїхало з-за кордону, всі дуже професійні і водночас цікаві. Костянтин жартує, що у нього зараз два дипломних керівника, італієць та швед, і їхнє спілкування не можна назвати неформальним: торгуються на рахунок терміну здачі диплому як на привозі, використовують приблизно такі ж фрази.
Загалом ментальність викладачів (особливо молодших) кардинально відрізняється від української. Немає ніякої ієрархічної різниці між викладачем та студентом, не відчувається бар’єр. Складається враження, що викладач – це твій друг, адже ви на рівних.
Вони повністю захоплені своєю діяльністю. Завжди можна підійти чи написати, викладачі із задоволенням дадуть відповідь та виділять час, щоб поговорити та пояснити. Їм дійсно цікаво тебе чомусь навчити. Один простий приклад з навчання Костянтина – існує сервіс, де можна (і потрібно!) ставити запитання з предмету. Якось він робив завдання разом з одногрупниками, засиділися допізна, десь до 3-4 ранку, і не знали, що робити далі. Написали викладачу, думали, що відповість зранку, а натомість отримали відповідь за 20 хвилин.
Кожен викладач одразу дає свій e-mail і справді часто відповідає на надіслані запитання навіть пізно вночі. Викладачі намагаються знайти час для кожного студента. Більше того, існують години консультації – приходиш, сідаєш разом із викладачем і так ви сидите, поки не вирішите проблему. Якщо навіть цього недостатньо, можна просити про додаткову консультацію, і студенти не чули, щоб комусь відмовляли чи не знаходили часу.
Викладачі розуміють, що це їхнє завдання – зробити лекції не нудними, а ще – записують відео лекцій та викладають онлайн – якщо пропустив або щось не зрозумів, є можливість переглянути.
Деяких викладачів можна спокійно зустріти в п’ятницю в барі і поговорити про що завгодно: навчання, якусь подію чи хакатон, навіть просто про погоду. В Естонії Юля відчула найбільшу підтримку саме від викладачів, хоча б тому, що вони пропонують написати рекомендацію ще до того, як ти просиш.
7. Студенти
В Естонії багато іноземних студентів: вони часто приїжджають вчитись на півроку, ціни для них дуже низькі, тому в їхньому розумінні це така собі «відпустка». Наприклад, Остап встиг пожити в гуртожитку з мексиканцем, який став йому хорошим другом, і угорцем, який як тільки його зустрів, пригостив угорською горілкою. Кожен приїжджає зі свою культурою і традиціями, і це дуже цікаво. Протягом семестру для іноземних студентів проводять різні групові подорожі, національні вечори – це допомагає знайти нових друзів.
На спеціальності Анастасії навчалися студенти не тільки з України, а й з Пакистану, Ірану та багатьох віддалених країн – для неї це була гарна практика спілкування з людьми різних культур та релігій, яка дуже розширює світогляд.
8. Естонці
На думку українських студентів, естонці, всупереч стереотипу, геть не повільні, а дуже розумні й здібні, хоча може скластися враження, що вони інтроверти. Просто більш «закриті» ніж українці, з часом починаєш розуміти, що вони не злі – просто не вміють показати, що добрі. Але усе це швидко зникає у вечір п’ятниці, коли всі йдуть у паби і гуляють до ранку.
Анастасія каже – не варто очікувати, що ви одразу станете найкращими друзями, і не треба одразу лізти в їхній особистий простір. Потрібно враховувати менталітет. Проте таке спілкування – це гарний досвід для майбутньої роботи, якщо вам там доведеться контактувати з людьми з різних країн. Плюс – такі потрібні навички толерантності.
Усе вищеперераховане – думки цих п’яти молодих людей. На превеликий жаль для нас, усі вони зазначили, що навчання в Тартуському університеті значно краще за освіту в українських вишах, які вони закінчували: КПІ, КНУ, ЛНУ тощо. І хоча вдома ВНЗ теж дали певний базис, практику та інфраструктуру студенти знайшли за кордоном. Залишається вірити, що в Україні вони зможуть реалізувати отримані знання.