Рада Європи оцінила законопроект Табачника: PR Міносвіти розвалюється

Усі заяви авторів і прихильників міністерської версії законопроекту про "прогресивність", "європейськість", "автономію" не вперше зазнають нищівної критики.

Не знаю, на що сподівалися українські політики та чиновники, подаючи міністерський законопроект до Ради Європи: чи то не думали, що у євроекспертів дійдуть руки до аналізу, чи то сподівалися, що крізь непомірно великий текст ніхто "чужий" не придереться, чи вони зовсім вже відірвані від європейських університетських реалій і щиро думають, що пропоновані ними реформи відповідають європейському баченню... Чи це була "підстава" з боку когось зі свідомих чиновників у Міносвіти, який не має мужності протистояти міністрові, тому спробував це зробити руками Ради Європи?

Вгадати, що саме спонукало спитати думку Європи з цього приводу, – марна справа. А ось приховування висновків, підготовлених ще 21 листопада, зважачи на їх критичність до дітища міністерства, – цілком логічне. Не "демократичне" чи "європейське", але цілком послідовне для української політики. І тільки 1 лютого на сайті МОН з’явилася новина що, Рада Європи прокоментувала закон про вищу освіту.

Висновки фахівців РЄ варті окремої уваги. Не через їх "новизну" - зрештою, євроексперти повторюють критику, котра вже протягом року лунає в бік міністерського проекту закону "Про вищу освіту" з боку прогресивної частини освітянської спільноти. Важливість висновку у тому, що навіть міністр Табачник не наважиться сказати, що Рада Європа - куплена установа, котра працює політичних опонентів чи відстоює тільки свої інтереси. Отже, на що особливо звертають увагу експерти європейської організації?

Надмірна зарегульованість

Перша і головна заувага стосується того, що у законопроекті існують положення, які експерти РЄ розглядають "як надмірну зарегульованість, і це може призвести до заскорузлості, а не сприянню інноваціям".

Неодноразово повторено у звіті, що "спеціальному центральному виконавчому органові у сфері освіти" передається непомірно багато повноважень.

Особливе подивування у експертів викликали такі повноваження МОНМС: прийняття кінцевого рішення про призначення керівника ВНЗ, затвердження вчених звань, затвердження навчальних планів, оцінка якості освіти, державні компоненти стандартів вищої освіти, затвердження рішень про присудження наукових ступенів і т.д.

Державне замовлення

Експерти звертають увагу на застарілість ідеї "державного замовлення". В умовах сучасного світу, котрий постійно міняється, держава не спроможна чітко визначити, які фахівці потрібні будуть через 4 роки. Відповідно, існуюча система державного замовлення, котра без жодних змін перенесена до законопроекту Табачника, не може бути ефективною.

Не вказуючи на "правильну" систему розподілу коштів на підготовку фахівців, у доповіді разом з тим дуже чітко озвучено рекомендацію змінити наявну схему.

Чинна ж схема державного замовлення може ефективно функціонувати хіба лиш для підготовки у сфері медицини.

Рівні освіти

Ще на міжнародному семінарі, зібраному для обговорення законопроекту Табачника, експерти зазначили, що "закон про вищу освіту має бути обмежений тими навчальними закладами, котрі здійснюють підготовку на першому циклі (ступінь бакалавра) і вище". Разом з тим, в законопроекті регулюється також діяльність професійно-технічних коледжів та інших навчальних закладів, котрі надають максимум ступінь "молодшого спеціаліста".

Контроль якості

Табачник, Луцький, Азаров та інші політики та чиновники безкінечно повторюють як мантру слова про те, що "головне – це забезпечення якості вищої освіти". Але Раду Європи важко переконати пустими політичними заявами.

Євроексперти відмічають, що законопроект Табачника не створює умов для забезпечення якості. Законопроектом передбачається, що функції нагляду за якістю освіти передані профільному міністерству.

Натомість, експерти (і не тільки європейські, а й українські також) пропонують замінити існуючу систему, головними елементами якої є підконтрольні урядові структури на кшталт ДАКу, на більш незалежну установу, котра б існувала за рахунок внесків університетів при мінімальній логістичній підтримці з боку міністерства.

Подібним чином функціонують агенції з забезпечення якості у більшості європейських країн. Саме ці незалежні структури проводять акредитацію ВНЗ.

Міністр Табачник же пропонує, щоб міністерство водночас і забезпечувало умови, і наглядало, і карало університети.

Інституційна свобода

Важливим елементом, на який звертають увагу експерти Ради Європи є забезпечення інституційної автономії. Рекомендації РЄ визначають такі питання, щодо яких має бути розширено автономію університетів: остаточне прийняття рішення про призначення керівника; прийом на роботу і регулювання роботи всіх категорій співробіітників; присвоєння наукових ступенів та вчених звань; затвердження навчальної програми, план і оцінювання якості освіти; затвердження рішення про присудження наукових ступенів; фінансові повноваження у рамках бюджетних правил і бухгалтерської практики, аудиту і звітності.

Цей перелік – зайве підтвердження того, що усі заяви Табачника і Луцького про відповідність законопроекту європейських нормам, у тому числі щодо автономії університетів, – просто черговий блеф від очільників галузі.

Відсутність інституційної автономії у ключових питаннях управління університетами - не випадкова помилка, а цілком свідоме намагання утримати у руках максмальну кількість важелів впливу на вищі навчальні заклади. Навіщо це керівництву міністерства, що погрязло у корупційних скандалах, можна тільки здогадуватись....

Академічна свобода

У контексті забезпечення академічної свободи Рада Європи висловила два зауваження.

Перше стосується того, що принципам автономії не відповідає існування "державної складової державних стандартів". Варто відмітити, що "державні стандарти" прописані в усіх трьох зареєстрованих у парламенті законопроектах (тільки у проекті Яценюка-Оробець вказано, що вони не можуть займати більше половини навчального плану). Проте сам факт існування таких стандартів сприймається як порушення норм про академічну свободу.

Отже чергова порція "рекламного пакету" від Табачника розвалюється - його проект жодним чином не забезпечує академічну свободу, натомість зберігає важелі потужного впливу на зміст освіти з боку профільного міністерства.

Інший напрямок критики з боку євроекспертів привертає значно менше уваги в українських дискусіях довкола вищої освіти. Законопроект Табачника (як і проект Мірошниченка, до слова) містить норму про "забезпечення патріотичного, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи". Експерти відмічають, що такі формулювання виглядають як обмеження академічної свободи у контексті конструктивної критики дій держави.

Варто додати, що в умовах відсутності єдино правильної і затвердженої "моралі" і чіткого закріпленого поняття "патріотизм" - затвердження на рівні закону вимоги про "моральне" і "патріотичне" виховання є сумнівними. Рада Європа відмічає, що більш демократичним було б підкреслити свободу викладачів висувати і обговорювати непопулярні погляди і кидати виклики традиційним уявленням, у тому числі критикуючи державу і/чи її уряд, не боячись при цьому дисциплінарних санкцій за умови, що такі дискусії носитимуть академічний, а не чисто політичний, релігійний чи інший сектантський характер.

Якщо зважити ще на те, що відповідно до міністерського законопроекту Міносвіти буде затверджувати також програми нормативних навчальних дисциплін (дуже в дусі "академічної свободи") то питання розвитку критичної думки під час вивчення дисциплін суспільно-гуманітарного напрямку блоку постає особливо гостро.

Що далі?

Усі заяви Табачника, Луцького та інших прихильників міністерської версії законопроекту про "прогресивність", "європейськість", "автономію" не вперше зазнають нищівної критики. Висновки Ради Європи тільки повторюють те, про що говорили безліч українських експертів. Ось тільки результативність критики залишається під питанням.

На сайті міністерства стверджується, що в доопрацьованому варіанті законопроекту враховано критику Ради Європи. Аналіз тексту показує, що це чергова порція піару, котра не має нічого спільного з реально поданим до Верховної Ради текстом.

Автор: Інна Совсун, голова Центру дослідження суспільства, викладачка Києво-Могилянської академії.