Нові навчальні плани: аналіз небезпек

Чи є в міносвіти відповіді на всі запитання щодо нових навчальних планів

Ще в далекому юнацькому віці почув таку настанову: ніколи нікому не давати жодних порад, якщо про це не просять. І мене так уразило, що вирішив усе життя тому наслідувати.

Але як і в кожної людини, у мене за плечима сидять дві істоти. Та, яка праворуч, тягне людину в небо, а та, яка ліворуч – штовхає у прірву. Мабуть у мене остання більш активна, бо тягне за язик і спонукає вимовляти не дуже приємні речі, коли можна і промовчати.

Але з огляду на те, що міносвіти публічно закликало всіх до обговорення проектів типових навчальних планів для шкіл ІІ ступеня, хотілося б детально зупинитись на аналізі тих небезпек, підводних каменів чи неузгодженостей, що, хай тільки на мою думку, уже закладено у проектах навчальних планів.

Щодо трьох варіантів навчальних планів

Як ми всі побачили, міносвіти оприлюднило для обговорення три варіанти типових навчальних планів для шкіл із українською мовою навчання. А чи насправді їх три? Як на мене, то це один варіант із двома варіаціями в розрізі дещо різної кількості годин. Поясню. Саме перший варіант і є таким, що міносвіти планує після бурхливих обговорень запропонувати для роботи школам. Другий і третій свідомо провальні. Бо посиливши вивчення української мови та літератури, згідно з другим варіантом, відтяли години від додаткового часу (зменшено з 12 до 9,5 год), що призведе до галасу у школах. За третім варіантом теж додали години на ті ж предмети, але підняли загальне тижневе навантаження, на що ніколи не погодяться державні фінустанови, коли потрібно буде шукати гроші на додаткове фінансування шкіл.

Тобто обговорювати по суті й нічого. А саме освітянське обговорення свідомо штовхається в таке русло. А давайте ми 0,5 годин відірвемо від математики. Не можна, бо не вкладемось у навчальну програму. Ну тоді, хоч би 0,25 годин від хімії. Та ви що, вона ж колись вивчалась 8 годин на тиждень, а зараз тільки 5,5.

Принциповим прорахунком розробників навчальних планів можна вважати відсутність альтернативності у варіантах, що запропоновані для обговорення. Кожний варіант проектів навчальних програм мусив би розроблятися трьома різними робочими групами з трьома різними концептуальними підходами та різною методологією їх складання.

Можна було б запропонувати вивчення цільних інтегрованих курсів, наприклад, "Природознавство", "Людина", "Суспільство" тощо. Чи вивчення певних навчальних дисциплін, наприклад, інформатики, іноземної мови чи якоїсь іншої, зануренням і укрупненням. Не вивчати, наприклад, інформатику в 5‑7-х класах лише по годині на тиждень, а пройти все, що заплановано, уже в 5-му класі, розчистивши 6-й і 7-й для інших предметів.

Тільки не треба вважати, що висловлене особисто мною, це рецепт, що має бути використаним як абсолютна істина. Це тільки пропозиція та ілюстрація того, що "новими" типові навчальні плани, без зміни їх ідеології можна вважати з великим припущенням. Це все ті ж, роками різані-перерізані, з додаванням-відніманням певних шкільних дисциплін, навчальні плани, за якими останні 10‑15 років працюють у школах.

Щодо варіативної складової типових навчальних планів

Ми вже всі звикли до думки, що типові навчальні плани мусять мати інваріантну складову, що формується на державному рівні, та варіативну, що віддається школам для розподілу, виходячи з їх потреб, а ще краще – з потреб учнів.

Міносвіти стверджує, що зараз варіативна складова займає 30 % від навчального плану, а в нових навчальних планах її рівень підніметься до 50 %. Ну те, що сьогодні третина навчального плану віддана школі, сміливе твердження, бо там не набагато більше 20 %, та й ті з’їдають години, що треба знайти при розподілі учнів класу на дві групи на уроках іноземної мови, фізкультури, трудового навчання тощо. А кількість таких предметів у нових навчальних планах збільшиться за рахунок введених ще й інформатики та другої іноземної.

Міністр освіти в газеті "Урядовий кур’єр" наприкінці грудня презентував суспільству нечувану академічну автономію середньої школи: "Нині ми запровадили ‑ як у британській, фінській школі, частково в німецькій ‑ 50 на 50". Тобто, школа одержує можливості половину навчального часу розподіляти без втручання міністерства, управління чи відділу освіти.

Вдумливо вчитаємось у нові типові навчальні плани. У пояснювальній записці дійсно вказано, що варіативна частина використовується на: підсилення предметів інваріантної складової, запровадження факультативів, курсів за вибором тощо та індивідуальні заняття й консультації. Нічого нового в цьому не має, школи дотепер так і вчиняють.

Насторожує інше. А де ж прописано, що варіативний компонент складає 50 %? Про це геть забули чи свідомо не внесли в пояснення до нових програм?

Аналізуємо далі. Колись у типових навчальних планах чітко розмежовувалось: інваріантна частина з переліком предметів і варіативна – зі своїм списком. Куди це зникло? Хто відтепер буде розтлумачувати – який обсяг інваріантної складової сформований на державному рівні та є спільним для всіх загальноосвітніх навчальних закладів. І які ж дисципліни із позначених у плані є варіативними чи всі вони знову ж таки є обов’язковими для вивчення? Може міносвіти планує додаткове пояснення вже після набрання чинності нових навчальних планів? А може, як із ефемерним вибором із трьох варіантів планів, по суті школам вибирати години варіативної складової ні з чого.

Так ось, стосовно 50 %. Так де ж вони в навчальних планах? Порахувавши рядок «Всього» в першому варіанті навчального плану, виходить загалом 155 годин. Порахувавши рядок "Додатковий час", маємо 12 годин. Знаходжу відсоток – 50 % на калькуляторі не бачу, він уперто висвітлює на табло тільки 8 %! Читаю ще раз "Пояснювальну записку", а вона нічого не пояснює! Чи це тільки мені пояснень не видно?

Взагалі варіативний і він же шкільний компонент складає на мене вкрай погане враження. По-перше, чому ж така принципова різниця в кількості годин на його вивчення: в одному класі відведено 1,5 години, в іншому аж 5. По-друге, повністю відсутня логіка в розподілі кількості годин за класами. Напевно, при переході з класу у клас, кількість годин варіативної складової мала би збільшуватись, чи, принаймні бути однаковою на одному ступені навчання. Невже в підготовлених варіантах навчальних планів кількість годин варіативної складової визначається за суто залишковим принципом?

Хочу привернути увагу вчителів, керівників шкіл, інших керівників освіти, батьків і всіх, кому не байдуже майбутнє нашої школи на небезпечний, знову ж такий, можливо тільки на мій погляд, абзац "Пояснювальної записки". Навожу його повністю: "Повноцінність базової середньої освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складової, які в обов’язковому порядку фінансуються" – це дуже добре!

А ось далі: "з відповідних бюджетів" ‑ це викликає стурбованість і питання! Якщо би було вжито слово "бюджету" – в однині, то все гаразд. А там написано «відповідних бюджетів» у множині. Це як? Інваріантну складову фінансує держава, а варіативну – мусять фінансувати місцеві органи влади? Спонсори, батьки?

Є пропозиція таку небезпечну редакцію абзацу скасувати, бо сьогодні держава фінансує вчителю всі години навчального навантаження – і з інваріантної, і з варіативної складової, а що буде завтра наразі невідомо.

Щодо вивчення другої іноземної та інформатики

Чи передбачило міносвіти проблему вчительських кадрів, що вибухне після 2013 року? Якщо так, то питання знімається, а якщо ні?

Учителі іноземної мови у школі завжди були елітою, бо не всякий директор чи завуч, який вивчав німецьку, може проаналізувати урок французької мови та відповісти на запитання: що там робить учитель зі своїми "контентами" в контексті "читання-говоріння-аудіювання-письмо" та відпрацювання навчальних компетентностей учнів. А по друге, учителів-іноземців у школі традиційно не вистачає.

Починаючи з наступного року школам знадобиться чи не подвійна кількість учителів іноземних мов. Де їх має брати школа? Сподіватись на педуніверситети не варто, бо на підготовку вчителя потрібно 5 років. А дівчинка, яка поступила на престижний "іняз", не за які пряники в сільську школу не поїде, бо вона мріяла бути перекладачем при посольстві, а село з дровами для пічки та водою з колодця не тотожні її мріям.

Окрім того, учитель іноземної має бути особливим – учителем французької, іспанської, італійської та іншої не розповсюдженої мови. Якщо зараз 80 % учнів нашої школи вивчають англійську, то й педагогічні ВНЗ підтяглись до такого показника.

Не більше втішною є ситуація з інформатикою. Молодий фахівець не піде у школу на 200 доларів, коли його охоче приймуть у фірму на одну-дві тисячі доларів, за умови, що він дійсно фахівець високого ґатунку, а якщо поганий, то й у школі йому не місце.

Щодо привабливості термінології навчальних планів

У відповідності до нового державного стандарту базової та повної середньої освіти, і навчальні плани складаються з освітніх галузей. Це не цьогорічна новина, так існує і в тих планах, що діють сьогодні у школі.

Питання в іншому. Чи не є колись уведене привабливе поняття "освітня галузь" лише механічною сумою навчальних дисциплін. Чи узгоджені предмети "Природознавство", "Біологія", "Географія", "Фізика", "Хімія" освітньої галузі "Природознавство" – між собою. Чи знову, як завжди, на уроках біології вивчається склад клітини до того, як учитель на уроках хімії пояснить що таке цукор, білок, дезоксирибонуклеїнова кислота тощо.

Чим географія, що вивчалась раніше, принципово відрізняється від географії, що вивчається в межах своєї освітньої галузі.

Чомусь освітня галузь "Математика" складається з навчальної дисципліни "Математика" та тієї ж математики тільки в новій іпостасі – "Алгебра" та "Геометрія". А ось освітня галузь "Природознавство" не складається з таких же двох різних курсів як "Неорганічні хімія" й "Органічна хімія".

Куди дівається єдність методологічних підходів у доборі навчальних дисциплін, коли галузь "Природознавчство", забезпечується лише загальним курсом "Географія", а галузь "Суспільствознавство" ‑ двома уособленими курсами історії. Тоді ж треба мати "Географію країн світу" та "Географію України".

Що спільного між вишиванням хрестиком на уроках трудового навчання та інформатикою, що опинились у одній освітній галузі "Технологія". І хіба інформатика за технологічністю має бути вищою, ніж фізика, що в галузь "Технології" не потрапила. І взагалі технологічний підхід існує у викладанні будь-якої, навіть гуманітарної дисципліни, бо існує своя технологія аналізу художнього твору, характеристики історичних особистостей чи подій.

Знову ж таки, питання знімаються, коли навчальні програми предметів однією освітньої галузі будуть узгоджені не тільки в часі вивчення, а й загальними змістовними лініями. Коли учні поняття, припустимо, "симетрія", будуть вивчати одночасно й на уроках математики, і фізики, і хімії, і біології, а не так, коли учителі різних предметів, які заходять у клас, розпочинають тему з чистого аркушу зі словами: "Сьогодні на уроці ми вивчаємо новий матеріал ‑ симетричну будову молекул". І ніякі посилання на "міжпредметні зв’язки" не є слушними, бо вони вводились задля того, щоб хоч якось "зшити" ізольовані навчальні предмети, які так і не спромоглись привести в систему освітні галузі.

Ще раз про математичні розрахунки

Якщо вже аналізувати проекти навчальних планів, то робити це потрібно прискіпливо. З підрахунками по горизонталі у варіантах навчальних планів у мене не все збігається. А як по вертикалі?

Подивимось, наприклад, на 6-й і 8-й класи у третьому варіанті. Просумуємо цифру "Разом" у 8-му класі з годинами "Додатковий час": 29 + 4 = 33. Відповідає годинам "Гранично допустимого навчального навантаження". Добре. Зробимо теж саме в 6-му класі: 27 + 5 = 32. А в годинах граничного навантаження лише 31. І так не один раз і не тільки у третьому варіанті, а "Пояснювальна записка" не знімає запитання – чому не "стріляють" цифри в колонках.

Без втручання міністерства освіти пояснити це важко. Чи то проекти типових навчальних планів готувались у пожежному режимі, бо "час спливає", чи робочі групи користувались зіпсованим калькулятором, чи до останнього щось у планах доопрацьовували, а про те, що потрібно скласти цифри забули.

До речі, а взагалі, чи створювало міністерство освіти робочу групу щодо складання саме типових навчальних планів, бо списки робочих груп щодо складання навчальних програм існують (навіть із контактами їх членів). Та і вищі чини міносвіти в інтерв’ю постійно плутаються, і виходить, що проекти типових навчальних планів у них складають робочі групи, які відповідають лише за розробку навчальних програм.

Щодо термінів прийняття навчальних планів і програм

На виконання наказу міносвіти, до 1 березня керівники освіти всіх рівнів уже мають "надіслати пропозиції департаменту загальної середньої та дошкільної освіти до типових планів", а із ними ще робочим групам потрібно працювати не один день.

Та й узагалі тоді стає ще більше не зрозумілим "Лист перший" заступника міністра освіти Жебровського, де він наголосив, що "протягом лютого делеговані учительством і наукою робочі групи мають підготувати нові навчальні програми для 5‑9 класів". Як це протягом лютого, коли наказ "Про розроблення Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня" оприлюднений тільки 21 лютого. До 1 березня поки ще тільки проекти навчальних планів потрібно обговорити, зібрати пропозиції, узагальнити, вийти на один варіант навчального плану. А вже потім, робочі групи із розроблення навчальних програм повинні, скориставшись остаточним варіантом навчальних планів, приступити до роботи над усіма навчальними програмами.

Щось зовсім розгубився у строках, датах, термінах та що чому передує: навчальні плани ‑ програмам, чи навпаки, навчальні програми – планам.

Франсуа Війон ще в середні віки написав: "І скільки істин – розгубив рахунок". Напруження життя сьогодення в порівнянні з Середньовіччям виросло в рази, тому пробачте й мені, що розрубився в освітянських істинах.

А наразі ставлю три крапки, а не одну...

Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок"