Ліки гірші за хворобу

Вступна кампанія 2013 року почалася тихо й непомітно в тіні кампанії виборчої.

У запалі баталій за чесні вибори суспільство не помітило, що 1 листопада Центр тестування й Міністерство освіти дали стартовий свисток — почалася реєстрація охочих пройти пробне тестування.

 Експерти часто проводять паралелі між вступною і виборчою кампаніями, підкреслюючи їхню подібність: значення для майбутнього країни загалом і для кожного громадянина зокрема, загальні принципи проведення — прозорість, демократичність, справедливість, рівноправність усіх учасників etc.

 Тому не дивно, що на недавній колегії МОНМС обговорювали наболілу проблему, яка дуже заважає втіленню цих принципів. А саме — використання заборонених правилами проведення ЗНО мобільних телефонів та банальне списування.

 Як повідомляє osvita.ua, у своїй доповіді директор Українського центру оцінювання якості освіти Ірина Зайцева зазначила, що в 2012 році через порушення правил проведення ЗНО було анульовано 501 результат тестування, зокрема 448 — через наявність в абітурієнта технічних засобів зв’язку. І це тільки ті, кого спіймали за руку. І.Зайцева також зазначила, що з кожним роком кількість порушень збільшується.

 Що робити із цією хронічною хворобою вступної кампанії й якими ліками її лікувати? Як відомо, є різні методи: одні спрямовані на зняття симптомів, а інші — на те, щоб усунути причину недуги.

 Традиційно в Україні завжди йшли першим шляхом — намагалися спіймати й покарати порушників. Для цього вигадували різні методи: розсилали під час іспиту СМС-повідомлення з метою виявити сховані мобільні телефони, проводили обшуки з металошукачами й спецпідрозділом «Титан» (як це було торік в Івано-Франківську). Але всі ці заходи істотно не вплинули на ситуацію. І навіть не зупинили тенденції її погіршення.

Ігор Лікарчук, керівник Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти, екс-директор Українського центру оцінювання якості освіти, зазначає, що такі методи не можна застосовувати з двох причин. «Перша — все-таки в цій країні ще діють якісь закони й елементарні поняття про права людини. Друга — це не дуже дешеве задоволення». Водночас експерт натякає, що є й інші способи розв’язання проблеми. «Її можна якщо не повністю ліквідувати, то дуже потужно нейтралізувати. Але абсолютно недоцільно розповідати про ці способи на весь світ».

 Зазвичай, коли наші чиновники або експерти заговорюють про захист ЗНО від списування, йдеться тільки про поліцейські методи. От і на нещодавній колегії МОНМС мовилося про те, щоб залучити до вирішення цього питання низку інших міністерств і відомств (аж до МВС і СБУ).

 «Така практика застосовується і в інших пострадянських країнах — Росії, Грузії, Казахстані, Вірменії, — розповідає Альгірдас Забуліоніс, міжнародний експерт, консультант Anglia Assessment Ltd і USETI. — В Азербайджані приміщення, де відбувається тестування, охороняє президентська гвардія. У Грузії вхід у такий будинок нагадує вхід в аеропорт — там така сама рамка металошукача. У Вірменії вмикають спеціальні глушилки, які унеможливлюють користування мобільними телефонами не тільки всередині пункту тестування, а й у радіусі 50 метрів навколо нього».

 Але в результаті жодна із цих країн не може похвалитися помітними успіхами у розв’язанні проблеми. Немає межі досконалості технічних новинок, що їх з року в рік використовують недобросовісні абітурієнти.

З іншого боку, в багатьох західних країнах про таке лихо, як списування й ігнорування правил тестування, навіть не знають. «Чому ми не чуємо про списування в Кембриджі чи Сорбонні? — підкреслює Альгірдас Забуліоніс. — Бо в тамтешньому суспільстві бути нечесним набагато гірше, ніж не знати якихось формул чи історичних дат. Там нечесний студент отримує вовчий квиток — «нам такі фахівці не потрібні!». Тому набагато розумніше витратити ще рік і доучитися, ніж щось порушити. Абітурієнтові кажуть: «Не можна», і цього досить».

 Чому ж на наших абітурієнтів такі аргументи діють далеко не завжди?

 Хоч скільки б ми перекладали відповідальність за нечесну конкурентну боротьбу під час тестування на плечі УЦОЯО, — слід розуміти, що проблема використання заборонених засобів під час ЗНО лежить в іншій площині. Це проблема суспільної моралі. І розв’язати її поліцейськими методами з допомогою глушилок і металошукачів неможливо.

 Насамперед тому, що незалежне тестування існує не у вакуумі, а в конкретному суспільстві. І воно хворіє на ті ж хвороби, що й суспільство. Якщо порушення законів і правил (від паркування автомобіля до підрахунку голосів на виборах) не видається нам чимсь неможливим, то чому порушення правил тестування має видатися чимсь геть неприпустимим?

 Крім того, попри прагнення до європейських реформ, ми так і не навчилися розуміти цінність знань. У школі вчимося для того, щоб пройти атестацію і вступити до університету, в університет ходимо для того, щоб отримати диплом, на роботу влаштовуємося, використовуючи зв’язки, а не знання. Отже, списування — один із найлегших способів просуватися цим шляхом.

Чималу роль у формуванні звички списувати відіграє й школа. Тарас Добко, перший проректор Українського католицького університету, наголошує: «У дітей немає простору для творчості й самостійності, до списування їх стимулює сама система, перевантажена кількістю занять і менторським підходом до викладання. От і виникає порочне бажання в школяра (а потім і в студента) рухатися шляхом найменшого опору — скачати реферат, догодити вчителеві з відповіддю, а не зрозуміти сам предмет тощо».

 «Вчителі, які часто самі вчилися в педагогічному виші з допомогою списування, толерантні до списування й крізь пальці дивляться на такі ж дії своїх учнів», — розмірковує Інна Совсун, викладач НаУКМА й керівник Центру дослідження суспільства.

 От і виходить, що, західний студент поняття не має про таке явище, як списування, а в нас його зведено в ранг мистецтва й оточено романтичним ореолом студентського й шкільного фольклору. Тому те, що така безневинна дія є порушенням моралі, багатьом навіть не спадає на думку.

 Та при цьому університети навряд чи вважатимуть за честь для себе прийняти на навчання абітурієнта, якого спіймали на свідомому порушенні правил тестування з одного предмета, але не спіймали на інших іспитах: «Так він же у всьому брехатиме й викручуватиметься!», «Ну який із нього вийде юрист, учитель чи лікар?», «Позбавити його права вступати цього року!» — казали мені викладачі й адміністратори університетів.

 Тарас Добко не такий категоричний: «У нашому університеті вже не перший рік діє програма боротьби з плагіатом. Якщо студента заскочили на списуванні, на перший раз виносимо йому догану. Бо розуміємо — коли вчорашні школярі потрапляють в академічне середовище, потрібен час, щоб звикнути до нових обставин, до нової академічної культури. Наступного разу виключаємо з університету. В ситуації зі списуванням на ЗНО повинен бути такий самий підхід». Але чи багато університетів створюють таке проєвропейське академічне середовище?

 Ну а якби вищий навчальний заклад усе-таки зважився вказати на двері нечесному абітурієнтові, він не мав би для цього жодних законних підстав. Очевидно, що якби правові механізми для цього було створено, якби кожен недобросовісний абітурієнт отримував від Центру тестування червону картку, він більше замислювався б про наслідки своїх учинків. І оцінював би їх інакше.

 Напевно, це могло б стати одним з ефективних методів лікування від порушення правил системи тестування. Лікування, спрямованого на причину хвороби, а не на її симптоми. Звісно, цього кроку недостатньо, але вплинути на інші причини в рамках цієї вступної кампанії нереально.

 «Ваші правила вступу не мають моральних „запобіжників“. І треба ці запобіжники відновити, — вважає Альгірдас Забуліоніс. — У суспільстві немає механізму боротьби з порушенням моралі. Воно навіть не готове до цього. То чому ви хочете, щоб вашу проблему тепер вирішував тільки Центр оцінювання якості освіти?»

 Звичайно, зручно перетворити це відомство та й саме ЗНО на цапа відбувайла. Як це часто й робиться в нас: погано написали тест з англійської мови — винен Центр тестування, який створив поганий тест. Не розв’язали задачі з математики — винен Центр тестування, що дав занадто важкі завдання.

 І на цьому тлі передбачуване збільшення кількості міліціонерів і глушилок у пунктах тестування (за їхньої дуже сумнівної ефективності) може стати ще одним приводом для зниження градуса суспільних симпатій до тестування. Але хіба ми ЦЬОГО хочемо?